ЯК ПРОДАВЧИНЯ ХЛІБА «ТЬОТЯ / ЦЬОЦЯ ФРОСЯ» СТАЛА ЛЕГЕНДОЮ ДРОГОБИЧА / Долі дрогобичан

« – Ви де подовий хліб купили? – звернулася жінка до юнака.

– У тьоті Фросі, – коротко відпoвів той.

– Як же це я про тьотю Фросю забула? У неї ж завжди хліб і свіжіший, ніж в інших магазинах – докоряла сама себе любителька подового хліба».

 Так розпочинався фрагмент тексту про цю жінку у статті «Дядя Ваня і тьотя Фрося» в дрогобицькій газеті «Радянське Слово» за 29.01 1956 р. (автор  Георгієвський А.). Саме у ній було опубліковане єдине відоме мені фото цієї жінки:

Стаття Георгієвського в газеті «Радянське Слово» за 29.01 1956 р. , в якій розповідається про тьотю Фросю [1]

Ця стаття і це фото стали поштовхом до написання цих рядків. У ній йдеться про високий рівень обслуговування та якість товарів у магазинах, де працюють Івакій Анисимович Пірцхалашвілі та Єфросинія Петрівна Щукіна, які мають великий досвід у торгівлі. Автор в характерній для радянської журналістики манері критикує керівництво змішторгу, міськторгвідділу та обласного управління торгівлі за ігнорування та непоширення передового досвіду цих продавців, що негативно впливає на загальний рівень обслуговування покупців.

 Такий загальний зміст статті. Тепер продовжу цититувати текст, де згадана жінка:

«Виявилось, що популярність тьоті Фросі не поступається авторитетові дяді Вані. Перший-ліпший житель обласного центра скаже, як знайти хлібний магазин № 33, в якому з травня 1945 року працює Єфросинія Петрівна Щукіна.

В просторому магазині чисто і навіть якось затишно. Від щойно вимитої підлоги віє свіжістю, смачно пахне ще теплим хлібом. Полиці витерті до блиску, на них ні порошинки.

– Підлогу двічі на день миємо, полиці вологими ганчірками кілька разів витираємо, – оповідає Єфросинія Петрівна. – Знаєте, як приємно покупцеві, коли в магазині чисто. Адже ми хлібом торгуємо, не можна неохайності допускати.

Магазин перевиконує план товарообороту, хоч з 160 тисяч карбованців за останні два роки він збільшений до 310 тисяч карбованців. Щукіна одержала десятки подяк, багаторазово заносилась на Дошку пошани.

У тьоті Фросі і дяді Вані багато спільного не тільки в їх піклуванні про покупців, але й в біографії. Обоє починали перші кроки на торговельній ниві в Донбасі: Єфросинія Петрівна в 1933 році в Макіївці, Івакій Анисимович в 1930 ρоці – у Βοрошиловграді. Обоє під час Великої Вітчизняної війни перебували в рядах захисників Батьківщини».

Отже, з тексту довідуємося, що тьотя Фрося – це Єфросинія Петрівна Щукіна, яка перші кроки як продавчиня розпочала на Донбасі в 1933 році в м. Макіївка (Донецька обл.). Під час Другої світової була в рядах захисників (чи не санітаркою, зважаючи на її гостре відчуття відповідальності і прагнення до ідеальної чистоти?). А в хлібному магазині Дрогобича почала працювати з травня 1945 р., тобто після закінчення війни на території України. Мабуть, переїхала в наше місто тому, що її домівку в Макіївці було знищено під час Другої світової війни, адже це місто біля Донецька зазнало значних руйнувань під час бойових дій (від 2014 р. місто окуповане РФ).  

На фото в газеті бачимо приємну жінку з великими добрими очима. Вона одягнена в білий халат і білу хустину. В кожній руці тримає по одній величезній хлібині, які лежать на ще кількох хлібинах (розміри хлібин вражають!):

Портрет тьоті Фросі в газеті «Радянське Слово» за 29.01 1956 р.[1] 

ХЛІБНИЙ МАГАЗИН ТЬОТІ ФРОСІ

Щодо будинку, де був хлібний магазин, в якому працювала Єфросинія Щукіна, то тепер він має адресу в. Шевченка, 6. В радянський час цей хлібний став дуже популярним серед дрогобичан саме завдяки тьоті Фросі. У Фейсбуку іноді пишуть, що хлібний містився там, де тепер магазин «Портьєри & Інтер’єри», але це неточна інформація. Зараз розберемось.

Як відомо, прибл. в 1990-х-на поч. 2000 рр. (точно не знаю) у цьому будинку містилося «КАФЕ У ФРОСІ», але у приміщеннях посередині будинку (якщо відштовхуватися від вікон другого поверху, то над кафе було третє вікно  зліва від парку). Завідувачем кафе був відомий дрогобицький фотограф і колекціонер св.п. Зенон Філіпов (1945-2012). Його фото на тлі цього кафе зробив Ґжеґож Юзефчук (Grzegorz Józefczuk) на поч. 2000 рр. [9]. Зверніть увагу, що справа від кафе ще є хлібний, де раніше процювала тьотя Фрося, з вивіскою «СВІЖИЙ ХЛІБ» (відповідає другому вікну зліва від парку). Кафе і магазин мають тут тотожно-дзеркальні дерев’яні двері, і обидва входи накриті одним навісом. Як написала мені дружина З. Філіпова Зіна Філіпова, власником кафе і магазину був Дрогобицький хлібокомбінат. Сходинки до кафе і магазину тут вже перероблені, раніше вони були простіші, і мають нові перила. А ось там, де тепер магазин портьєр, ЩЕ НЕМАЄ ДВЕРЕЙ, А Є ЛИШЕ ВІКНО! Це означає, що хлібний був під другим справа вікном, тобто назва «СВІЖИЙ ХЛІБ» відповідає первісному призначенню приміщення:

Зенон Філіпов поруч із «КАФЕ У ФРОСІ» та магазином «СВІЖИЙ ХЛІБ». У другому  раніше працювала тьотя Фрося. Фото Ґжеґожа Юзефчука (Grzegorz Józefczuk) поч. 2000 рр. [9]

А це фото, яке я побачила у Вікіпедії, автор якого «Vesel» зробив його у     листопаді 2012 р. Ще є вивіски кафе і хлібного, але чи вони ще працювали (у цьому році З. Філіпов помер)? Зате вже зроблені двері з дашком для нового магазину (портьєр?) зі східцями для окремого входу: 

Будинок на в. Шевченка,6 у 2012 р., на якому видно двері майбутнього магазину портьєр. Фото Весела (Vesel) 12.11.2012 [8].

Як відомо, згодом замість кафе і магазину З.Філіпова з’явилися «Штрудлі» (можливо, було ще щось перед ними), але вони довго не проіснували, і тепер там, здається, зачинено. Покажу також фото, яке я зробила недавно. На ньому видно, що дерев’яні двері замінені на металопластикові. Тут краще видно окремий вхід до магазин портьєр. Отже, висновок: хлібний, де працювала тьотя Фрося, містився у приміщенні під другим вікном зліва від парку: 

 

Так тепер виглядає будинок на в. Шевченка, 6, де був хлібний магазин тьоті Фросі. Вхід до нього виділений червоним прямокутником. Фото Н. Петрушак 21.10.2025

СПОГАДИ ДРОГОБИЧАН ПРО ТЬОТЮ ФРОСЮ

Оскільки інформації у статті в «Радянському Слові» було небагато, то я опублікувала на своїй сторінці у Фейсбуку фото жінки із запитанням, хто це може бути і що дрогобичани пам’ятають про неї [6]. Отримала багато коментарів, і найцікавіші спогади зацитую нижче. Пошукала також, що загалом до того писали та публікували про тьотю Фросю у Фейсбуку. Як виявилося, Володимир Грицик публікував у Фесбуку в групі «Дрогобич. Історичний фотографічний архів» в 2021 р. таке звернення:

«Шановні дрогобичани, старожили нашого міста, може хтось має фотографії тьоті Фросі. Всі чули про цю жінку, але мало хто знає, яка вона була на вигляд. Мені здається, що вона теж частина історії нашого міста» [2]. Але тоді так ніхто не опублікував світлини тьоті Фросі. Щодо її зовнішності побачила лише один коментар, що жінка була «невисокого зросту, кругленька» [5]. 

Її називали переважно «тьотя Фрося», тобто на радянський/російський «манір», але місцеві корінні жителі – «цьоця Фрося». У коментарях до мого посту навіть розгорнулася дискусія щодо цього питання, але вона лише підтвердила, що називали по-різному, але все-таки з переважанням «тьоті». Тому я вирішила у назві статті подати обидва слова, щоб нікого не образити в його переконаннях.

 Тепер зацитую найбільш цікаві спогади, які я побачила у Фейсбуку не лише в коментарях до мого посту, але і раніше:

Катерина Шевців: «Я думаю, що це знаменита й відома всім дрогобичанам продавчиня хлібного магазинчику тьотя Фрося.

Саме про неї від людей різного віку чула лише теплі спогади, слова подяки, всенародну любов і шану.

Вже покійний декан Історичного факультету ДДПУ імені Івана Франка Савчин Михайло Семенович розповідав, що під час Другої світової війни [точніше, вже після війни – Н.П.], коли стояла черга за хлібом, який отримати можна було за картками, саме тьотя Фрося зверталася до людей, щоб пропустити поза чергою дітей, жінок з дітьми та студентів. Так вона заслужила любов місцевих жителів» [6].

Андрій Погрібняк: «Про тьотю (саме так) Фросю чув від свого батька, який в Дрогобичі з березня 1945р. Саме так називали її, напевно, з подачі тих хто опинився в місті у повоєнний час, а вже після й решта, за звичкою, називали її тьотя Фрося. Й вже багато років після того коли вона не працювала в тім магазині, він й надалі так звався – магазин тьоті Фросі. Й ті хто родився в Дрогобичі до ДСВ й жили в центральній частині міста також її називали тьотя Фрося. Можливо між собою частина мешканців й називали її цьоця, однак назагал, переважно, тьотя. Спогади батька про цю поважну й привітну водночас пані досить скупі, оцінюючи його враження тепер сказав би що вона мала, крім згадуваних у коментах привітности, доброзичливости й чесности певну харизму бо чергу ніхто не порушував, принаймні так здавалося моєму батькові тоді» [6].

Ірина Іваненко: «Тьотя Фрося працювала в тому хлібному багато років, потім навіть магазин називався «У тьоті Фросі». Чомусь у неї завжди був смачний і свіжий хліб, хоча у всі магазини його везли з одного хлібозаводу. Точніше, їх було два, був ще невеличкий біля синагоги, де зараз гуртівня і всілякі магазини. Пам'ятаю як ми дітьми ходили в той магазин і стояли за хлібом в черзі, яка тягнулася майже до шевської майстерні, що навпроти костелу [маленький будиночок за в. Шевченка, 8 – Н.П.]. Що ж тоді з хлібом робилося? Чому його так бракувало? Були ж часи коли великих черг за хлібом не було, це я теж пам'ятаю» [4].

 Іван Білоцерковець: «Тьотю Фросю пам’ятаю.У неї в невеличкому за площею магазині був ідеальний порядок. Люди в черзі стояли ланцюжком. Ніхто без черги не отримував. Іноді черга була на сходах на вулицю рівненьким ланцюжком, бо привозили хліб і заносили його у магазин. Магазин на час прийому товару не зачиняли» [6].

Оксана Двожан: «У магазині працювали одні комсомолки–східнячки, участовали у соцсоревнованії за краще обслуговування і коли хтось пожалівся на продавців, закривала магазин і добрим слівцем виховувала. Дівчата не боялися її, лише сміялися, бо вона була добряга і всім допомагала» [6].

Віра Сорока: «Я пам’ятаю, хліб був розкладений по дерев'яних поличках! Рогалики були смачні, барінки, булочки здобні! А запах в магазині був, пахло хлібом!!!» [6].

Maria Roman: «Коли ішла на гурток малювання до «Палацу піонерів», завжди заходила щоб купити чогось поїсти. Особливо солодкі ванільні булочки...» [6].

Цікавий пост був опублікований на сторінці «Дрогобич Інфо» у Фейсбуку на основі фото тьоті Фросі з моєї публікації та його переведенння  в анімацію Володимиром Грициком. Назва мені дуже сподобалася: «Тьотя Фрося: відроджена із забуття!» (приємно бути прилученою до цього відродження і прочитати про себе кілька гарних слів!) [3]. Цитую: «Всім колись у Дрогобичі відома, і в той же час незнана жінка з добрим серцем «Тьотя Фрося» – так її усі колись у Дрогобичі називали. Жінка прославилася високою культурою обслуговування у магазині на сучасній вул. Т. Шевченка. А ще – добрим серцем». У цьому пості був опублікований невідомий мені спогад з книги «Усні спогади як інструмент вивчення історії повсякденності у закладах середньої освіти», яку написали дрогобичанки С. Біла та І. Негура:

«Зі спогадів мешканця м. Дрогобича Степана Єрмоленка (1930 р. н.) про початок 50-х у Дрогобичі: «Тато тоді влаштувався працювати сторожем у магазин, тому він на ніч ішов на роботу, а вдень, коли нас не було, відпочивав. Тоді не було сигналізації і біля кожного магазину цілу ніч сидів сторож у кожусі з палкою (сміється). Тато охороняв хлібний магазин «тьоті Фросі». Тоді головне було хліба купити в магазині. Бо за хлібом були величезні черги і давали [не більше, ніж] по дві буханки. Хліб пекли у формах, «кірпічєк» називався. Був і житній, був і білий. Буханки були кілограмові, а потім 800-грамові...» (Українські історичні студії, «Усні спогади як інструмент вивчення історії...», Світлана Біла, Ірина Негура, 2021, стор. 202).».

ОСОБИСТЕ ЖИТТЯ ЄФРОСИНІЇ ЩУКІНОЇ

Щодо особистого життя тьоті Фросі дещо переказала мені телефоном дрогобичанка Марія Казакевич з того, що їй розповідала її свекруха, яка жила на теперішній в. Лисенка,7. Єфросинія Петрівна спершу жила з родиною в однокімнатній квартирі в цьому старому будинку початку ХХ ст.:

Кам’яниця на в. Лисенка, 7, де жила тьотя Фрося зі сім’єю. Фото Н. Петрушак 28.08.2025.

Після роботи їй потрібно було лише пройти кілька кроків донизу від магазину до парку (раніше він був садом католицького пробоства, потім його  називали парком Сталіна, а тепер це парк Бандери), пройти через нього і вийти на в. Гарбарську (тепер Лисенка) до свого будинку, до якого від парку було кілька десятків метрів.      

 Згодом сім’я тьоті Фросі переїхала в інший будинок, бо було затісно жити в однокімнатній квартирі, тому сім’ї виділили більшу квартиру (нової адреси п. Марії Казакевич вже не знає). Свекруха М. Казакевич також розповіла їй, що Фрося мала двох доньок. Одна її донька Надія працювала зав. книгарнею «Каменяр» у 1970-ті роки. Прізвище мала Кравець, що підтверджує ще один дрогобичанин [7]. А за інформацією Івана Білоцерковця тьотя Фрося була мамою «Олени Сергіївни Жабокрицької –вчительки рос. мови та літератури СШ 1. Вже покійної» (фейсбук-група «Дрогобич. Історичний фотографічний архів», 11.03.2021).

Чи живуть і де живуть нащадки Єфросинії Петрівни, де вона похована – мені не відомо. Можу додати лише коментар Галини Вишневецької щодо її онука: «Так, я пам’ятаю Тьотю Фросю, навіть з її онуком ходила в один садочок, тоді ще по вул. Словацькій [тепер в. Б. Лепкого – Н.П.]» [6]. На жаль, ніхто з родичів Єфросинії Щукіної не дався чути у Фейсбуку. Тому я мене залишилося відчуття якогось «недоситу» щодо біографії цієї жінки. Але те, що проста жінка врізалася в пам’ять дрогобичан завдяки своїй доброті, працелюбності і порядності – це вражає. Дуже точно написала Mariia Demud-Kidon: «Добро – створює Людину, всього лише продавець в хлібному магазині, а скільки теплих спогадів про цю жінку» [6].

Завершу ж двома суголосними коментарями, які, сподіваюся, отримають продовження в реальності:

Грицик Володимир: «Давно шукав зображення цієї жінки. Можна би було зробити пам’ятну вивіску з її зображенням, щоб люди бачили і пам’ятали цю жінку» [6].

 Ulyana Kets: «Вартувало би на стіні біля того хлібного магазинчику увіковічнити цю надзвичайно добру жінку памʼятною дошкою. Подбаймо! Даю перша пожертву» [6].

© Публікація Наталки Петрушак

Джерела

1. Георгієвський А. Дядя Ваня і тьотя Фрося / Наші шановні товариші // Радянське Слово. – 1956. – 29.01. – С.4.

2. Грицик Володимир > Дрогобич. Історичний фотографічний архів. Шановні дрогобичани, старожили нашого міста, може хтось має фотографії тьоті Фросі. Всі чули про цю жінку, але мало хто знає, яка вона була на вигляд. Мені здається, що вона теж частина історії нашого міста. // URL: https://www.facebook.com/groups/2200233933350775/search/?q=%D0%A4%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%8F. ­– Дата публікації: 22.03.2021. – Дата перегляду: 30.10.2025. 

3. Дрогобич Інфо. Тьотя Фрося: відроджена із забуття! // URL: https://www.facebook.com/DrohobychInfo/posts/pfbid02ZEgJ3JF4zndU2SgHZgFrvSq2uDiqVYTGbunysrR7VfejrEXdYW3C1V8aADndPX7El. ­– Дата публікації: 20.10.2025. – Дата перегляду: 30.10.2025.

4. Іваненко Ірина. Тьотя Фрося працювала в тому хлібному [...] / Анатолій Задерецький > Шанувальники дрогобицьких старожитностей // URL: https://www.facebook.com/groups/2892496134115307/search/?q=%D0%A4%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%8F. ­– Дата публікації: 02.02.2020. – Дата перегляду: 10.08.2025.

5. Каляев Генадий. Тетя Фрося невысокого роста кругленькая [...] / Грицик Володимир > Дрогобич. Історичний фотографічний архів. Шановні дрогобичани, старожили нашого міста, може хтось має фотографії тьоті Фросі. Всі чули про цю жінку, але мало хто знає, яка вона була на вигляд. Мені здається, що вона теж частина історії нашого міста. // URL: https://www.facebook.com/groups/2200233933350775/search/?q=%D0%A4%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%8F. ­– Дата публікації: 22.03.2021. – Дата перегляду: 30.10.2025.  

6. Петрушак Наталка. Шановні дрогобичани! Спробуйте вгадати, хто зображений на цьому фото. Що можете розповісти про цю жінку і її долю? Де працювала? Хочу на основі спогадів написати про неї. // URL: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid032hj51cZZ8D2Jde8YFbRtVeCQyr9okqqWtBkfXZ4Ka5dYnSXzf4JJq78iPjjTYQ4xl&id=100012332644809 . ­– Дата публікації: 20.10.2025. – Дата перегляду: 30.10.2025.

7. Рогов Владимир. Пані, перепрошую «тьотя Фрося». Її донька Надія працювала зав. книгарнею «Каменяр» у 70-ті роки. Прізвище мала Кравець. Якщо не помиляюся. / Анатолій Задерецький > Шанувальники дрогобицьких старожитностей. Дрогобич. 1950/60 роки. Продавщиця магазину "Вогник", що на Ринку - пані Стефа.// URL: https://www.facebook.com/groups/2892496134115307/. – Дата перегляду: 10.08.2025.

8. Файл:Дрогобич - вул. Т.Шевченка, 6.JPG. Час створення 2 листопада 2012. Автор Vesel // URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:%D0%94%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%87_-_%D0%B2%D1%83%D0%BB._%D0%A2.%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%B0,_6.JPG. ­– Дата публікації: 18.11.2012. – Дата перегляду: 09.11.2025.

9. Grzegorz Józefczuk > Шанувальники дрогобицьких старожитностей. Dawne, nie-dawne czasy... Zenon Filipow (początek XXI wieku). Foto: GJ. // URL: https://www.facebook.com/photo?fbid=10213197591134101&set=gm.3002955166402736. ­– Дата публікації: 22.02.2020. – Дата перегляду: 08.11.2025.